Великий Париж

велике місто з передмістями

* * *

1) конурбація, велике місто з пригородами; міська агломерація

2) укрупнення міста за рахунок приєднання до нього інших міст, сіл; включення пригородів у міста

1. n

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) вірш, довгий склад

3) фон. довгий голосний

2. adj

1) довгий

2) високий, довготелесий

3) тривалий, давно існуючий

4) довжиною (в), завдовжки

5) віддалений

6) фін. довгостроковий

7) повільний, млявий

8) зморний, нудотний

9) численний, великий; що складається з безлічі пунктів (великої кількості членів тощо)

10) надмірний, великий; товстий

11) довгастий, видовжений

12) нудний, багатослівний

13) фон. довгий (голосний звук, склад)

3. adv

1) довго; тривало

2) давно, довгий час

3) протягом

4. v

1) палко (пристрасно) бажати; прагнути (for, after)

2) скучати, нудьгувати (за кимсь — for)

* * *

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) пoeт. довгий склад; гpaм. довгий голосний; мyз. лонга

3) eк. покупець цінних паперів

4) ( довгі) штани; великий зріст ( чоловічого одягу)

1) довгий

2) довгий, тривалий

3) який має значну довжину; який має значну тривалість; тривалістю в...

4) віддалений; eк. довгостроковий

5) повільний; нудний, нудотний

6) численний, великий; великий

7) подовжений, довгастий; витягнутий

8) гpaм. довгий (про голосний, про склад) повний; цілий

9) (on) багатий ( на що-небудь); сильний ( у чому-небудь)

10) eк. який грає на підвищення

1) довго; довгостроково

2) давно; довгий час

3) посил. повністю; від початку до кінця

4) eк. на підвищення

Бекон, Роджер (1214, Сомерсет - 1292) - англ. філософ, природознавець. Навчався в Оксфорді та в ун-ті у Парижі. Обстоював розмежування теології і філософії Р. озглядав досвід, експеримент, математику як основу людського пізнання. Б. вважав, що математика - це "алфавіт філософії". До поширених серед людей хибних настанов відносив авторитет; звичку; думку необізнаної більшості; невігластво, що маскується під мудрість Г. оловними засобами пізнання вважав аргументацію і досвід. Останній буває зовнішній і внутрішній. Зовнішній досвід спирається на експеримент. Він здійснюється за допомогою відчуттів; внутрішній досвід спрямований на надприродне, Божественне. У царині внутрішнього досвіду головну роль відіграє філософія. Піднімаючись над експериментальними науками, вона повертається до теології і прямує до своєї справжньої мети - осягнення Творця. Б. по праву вважається першим природодослідником Середньовіччя. Він здійснив ґрунтовні розвідки у галузі^фізики, хімії, мистецтва перекладу. Йому також належить чимало ідей, які передували відкриттям пізнішого часу (зокрема ідеї створення опуклого скла й пороху).

[br]

Осн. тв.: "Великий твір" (1267); "Малий твір" (1267); "Третій твір" (1267); "Короткий курс філософії" (1271); "Короткий курс теології" (1292).

Левінас, Емманюель (1905, Ковно - 1995) - франц. філософ. Вчився у гімназії в Харкові. В Україні був свідком революції 1917 р. і громадянської війни. У 1923 р. став студентом ун-ту Страсбурга, у 1930 р. - громадянином Франції. У 1940 - 1945 рр. - полон у Німеччині. У 1961 р. Л. - проф. ун-ту Пуатьє, в 1967 р. - ун-ту Париж - Нантер, в 1973 р. - проф С. орбонни. Л. захистив першу у Франції докт. дис., присвячену нім. феноменології "Теорія інтуїції в феноменології Гуссерля" (1930). На міжнародне визнання Л. здобувся завдяки трактату з етики і метафізики "Тотальність і нескінченність" (1961). Л. піддав критиці спекулятивне підґрунтя новітніх тоталітарних ідеологій - онтологію тотальності, бачення буття з точки зору війни, фронту та "фронтального" погляду на речі й особистості. Філософія (і власне людяність) починається з тієї миті, коли "страх за іншого, за смерть ближнього є моїм страхом, але зовсім не страхом за мене". Нескінченність Л. шукає в обличчі іншої людини, в її правді. Етика Л. поєднує дві традиції тлумачення правди Б. іблійна "правда" - "джерело права іншого, що передує моєму". Грецька "правда" - правосуддя, де право іншого встановлюється слідством та судом і передує праву третьої особи. Жага справедливості, жага правди - центральний мотив етики Л., де "людське - це повернення до хворої совісті, до здатності боятися несправедливості більше від смерті" С. ловник Л. збагачений повсякденними виразами, перетвореними на філософські категорії: обличчя, слід, втома, їжа. Семантичний зсув підкреслений активним використанням дефіса: "для-іншого", "думання-про-іншого", "післявас", "не-однаково", "з-Богом" тощо. В цьому контексті "між-нами" - не що інше, як власне "етичний суб'єкт" Е. тичний наголос відрізняє аналіз діалогу у Л. та Бубера. За Бубером, поміж "Я" і "Ти" панує взаємність; для Л. така форма стосунків надто "симетрична", при цьому ризик до замкнення "Я-Ти" у тотальність "Ми" - занадто великий. Л. наполягає на асиметрії між "Я" і "Ти", для нього "Ти" - інстанція зобов'язання і відповідальності як начала індивідуації людини. Антитеза етики Л. і онтології Гайдеггера - одна із ключових подій філософії XX ст. Л. радикально переосмислив філософію діалогу в напрямі етики свідчення.

[br]

Осн. тв.: "Про втечу" (1936); "Час та Інший" (1946); "Від існування до існуючого " (1947); "Відкриваючи існування з Гуссерлем і Гайдеггером" (1949); "Важка свобода" (1963); "Гуманізм іншої людини" (1973); "Інакше, ніж бути, або по той бік сутності" (1974); "Від священного до святого" (1977); "Етика та нескінченність" (1982); "В годину надій" (1988); "Між нами: Дослідження думки-про- іншого" (1991), укр. переклад (1999).